Мені запропонували роботу в іншому місті і, порадившись з дружиною, котом та двома спиногризами, ми вирішили виставити на продаж нашу квартиру. Світлу, простору, з видом на парк.
Мушу зазначити, це величезна перевага: вікна іншого боку будівлі дивляться прямо в маленьке пекло. Там милі чортики з усіх навколишніх будинків проводять різні змагання: хто голосніше за всіх кричить, хто довше зможе бити арматурою по металевим конструкціям, хто краще кине в очі пісок. Загалом, багато ще всього.
Але повернімося до нашої ідеї. Ціну обговорювало все сімейство, але право голосу було тільки в мене та дружини. Це був справжній торг, як на українському ринку: я пропонував ціну, а дружина тут же підвищувала її, розхвалюючи переваги квартири. Я миттєво знаходив недоліки, і пропонував знизити її забаганки. Діти та кіт динамічно повертали голови в бік опонентів, поки ця гра їм не набридла. Вони гордо залишили кімнату, а кіт наостанок гнівно махнув хвостом: задовбали, мовляв.
Ми зраділи, і почався справжній торг. З невеликими втратами, розбитою чашкою і зламаною дверною ручкою ми зійшлися на середині.
Але яке ж оголошення без фото? Я метнувся в комору, і під гуркіт падаючих каструль втягнув у кімнату драбину. Майже миттєво піднявся на неї і, як гордий альпініст на вершині гори, видав захоплений звук. Ось він! На антресолі лежав мій старенький фотоапарат.
Я згадав все, чого вчили нас в шкільному гуртку «Фотолюбитель», і зробив відмінні фотографії. Звичайно, був невеликий нюанс: мене вчили фотографувати живі об’єкти, а без них складно було зрозуміти, куди направити об’єктив. На допомогу прийшли дружина з котом: Васька показував антресолі та високі стелі, а нижче дружина демонструвала дАрагущіе шпалери та інші принади квартири.
Все було готово, і ми подали оголошення про продаж на десятці безкоштовних сайтів.
Кілька днів поспіль спостерігалося щось дивне: оператори незрозуміло чого дзвонили майже безперестанку, задавали безліч питань і… просто зникали. Але все ж і на нашій вулиці настало свято: через два тижні, коли ми вже в третій раз знизили ціну, з’явився перший реальний покупець.
Майже опівночі зателефонувала жінка з верескливим голосом, і відразу ж призначила зустріч. Вночі. Неначе вранці її карета перетвориться на гарбуз. Ми погодилися, а потім, побачивши її, зрозуміли, що, мабуть, знайти гарбуз таких розмірів – велика рідкість. Ось і переживала.
Дама була гладкою, а її парфум затримався у нас ще на добу після розставання. Приїхала вона з чоловіком і собачкою, яка не замовкала ні на мить. Кіт очманів від собачого вереску в його володіннях, а в його хитрому погляді читалося радісне передбачення: він уже уявляв, як буде ганяти собачку по всій квартирі. Ми зрозуміли його задум, і попросили господиню тваринку з рук не спускати: Васька територію без бою точно не віддасть.
Відвідувачка безцеремонно пройшлася по квартирі, і відразу запропонувала укласти договір. Прямо вночі. Але ціну запропонувала скинути, і сума виявилася чималою.
Спиногризи здивовано відкрили роти, уявляючи, скільки солодощів з харчовими барвниками та глутаматом натрію могли б купити на таку суму. Дружина роздула щоки і твердо сказала: «НІ».
Другим покупцем виявилася мила дівчинка, яку ми спочатку прийняли за школярку, що збирала макулатуру. Зовсім крихітка. Але вона гордо задрала підборіддя на рівень моєї талії і проголосила, що вона РІ-ЕЛ-ТОР.
Дівчинка спритно протиснулась між нами, і пішла оглядати приміщення. Хоча ми стояли так близько, що навіть нашого кота в таку щілину не проштовхнути.
Оглянувши квартиру, малеча запросила 6% від угоди, і спробувала переконати нас, що в неї вже сто років стажу. Але до моєї дружини так просто не підступитися, я то це точно знаю: щоб отримати ввечері бажане «так», я починаю виконувати її бажання з ранку. Так ось: дружина оцінююче оглянула ріелтора, і відіслала на дитячий майданчик. Той самий.
Третім покупцем був молодий чоловік, і ми навіть не здивувались, коли він теж виявився ріелтором. Ми запропонували йому 2%, якщо продасть квартиру по нашій ціні. За умови, що покупці йому нічого платити не будуть. На наш подив, він погодився і практично відразу випарувався.
Через 2 тижні чоловік матеріалізувався на нашому порозі, як джин із лампи. І таки привів покупців. Їм квартира сподобалася, і ми стали домовлятися про продаж. У ріелтора в вечірньому світлі заблищали очі, як у кота темної ночі: він був в передчутті і, дивлячись на нього, я очікував гучне «няв!!!».
Ось тільки покупці попросили нас поступитися на 6%, які вони повинні віддати ріелтору. На наше німе запитання, він зронив: «Ну ми ж з вами не укладали договір». Потім втиснувся в кут, наступивши на кота. Васька дико закричав і хапнув незваного гостя за ногу, і тоді став кричати вже ріелтор.
Ця невелика Васьчина помста трохи розвеселила нас, але угоду з покупцями ми не уклали. Через тиждень прийшов лист, що на моє місце знайшли іншого фахівця, і потреба в переїзді та продажу квартири відпала. Так, продати її ми не змогли, але це були справжні веселощі!